Вірме́нський кафедра́льний собо́р Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці — пам'ятка архітектури національного значення у Львові, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО; єдиний храм Вірменської апостольської церкви в Західній Україні; до 1945 кафедральний собор Львівської вірменсько-католицької архієпархії, а з 2000 — Української єпархії Вірменської апостольської церкви.
Вірменську церкву збудовано у другій половині XIV століття (1363–1370 роки) майстром Дорінгом (зустрічались також інші варіанти написання). Кс. Садок Баронч стверджував, що храм збудований між вищою та нижчою Вірменськими вулицями у місті.
Протягом століть вона була громадським і релігійним центром вірменської колонії у Львові. У 1367 році церква стала соборною: у Львові був утворений єпархіальний центр вірменів Русі та Валахії. Надалі навколо церкви склався один із найцікавіших ансамблів, до якого ввійшли дзвіниця (1571 рік, арх. Петро Красовський), палац архієпископа (XVIII століття), вірменський банк (XVII століття), монастир бенедиктинок (1682), пам'ятна колона з постаттю святого Христофора та дерев'яний вівтар з композицією «Голгофа» (XVIII століття), огорожі з брамами (XVII—XIX століття).
Докладніше: Вірменський собор, дзвіниця Вірменського собору, палац вірменських архієпископів, вірменський банк та монастир вірменських бенедиктинок
Сам собор неодноразово перебудовувався: в 1437 році навколо нього зведено відкриту арочну галерею, перероблену на північному фасаді в захристію (1671), а згодом в ризницю (1731). В 1630 році прибудовано прямокутну західну наву. Після пожежі 1712 року інтер'єр набуває барокового характеру: тинькуються стіни, встановлюються нові вівтарі. Під час реставрації 1908–1927 років, що здійснювалася під керівництвом архітектора Франциска Мончинського, замість розібраних житлових будинків з боку вул Краківської розпочато будівництво західної вхідної частини, а стіни апсид декоровано стилізованими елементами, запозиченої з давньовірменської архітектури, — накладними арками та орнаментами. Із застосуванням стилізації в інтер'єрі виконані різьблена дерев'яна стеля над навою XVII століття, фрески, орнаментальний розпис стін і вітражі (художник Ян Генрик Розен), мозаїка в бані (художник Ю. Мегоффер). 1930 року за проектом Вітольда Мінкевича виконано новий головний вівтар, престол та амвон.
В радянський час Вірменський собор був закритий. Радянські власті закрили структуру Вірменської католицької церкви. 26 листопада 1945 був заарештований адміністратор Архієпископії, о. Діонісій Каєтанович і три інших священиків. Майже всі вірмени поїхали до Польщі.
Спочатку тут знаходилося фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 року — музею імені Леніна. В січні 2000 року церкву повернули вірменській громаді. 6 січня 2001 року було звершено перше богослужіння, а 28 травня 2003 року собор освятив католикос всіх вірмен Гарегін ІІ.
Незважаючи на перебудови добре збереглося об'ємно-планувальне вирішення старої східної частини храму, яке відобразило традиції давньоруського і вірменського монументального будівництва, що сягають Візантії. Вплив вірменської архітектури позначився на формі дванадцятигранного барабана з шатровим дахом, що вивершує середохрестя. Він виявляється в ретельному оздобленні стін тесаними кам'яними плитами з вмонтованими в них хачкарами, в рисунку сталактитового фриза над аркою центральної апсиди, що зберігся в інтер'єрі. Останній був прикрашений властивим для давньоруських пам'яток фресковим розписом (XV століття), фрагменти якого були відкриті в 1925 році на відкосах ніші південного вікна. Окремі архітектурні деталі, епітафії та скульптури свідчать про вплив готики, ренесансу й бароко.
